Дві витончено одягнені жінки похилого віку випадково зустрілися на вулиці. Інна Іванівна привітно кивнула. -Доброго дня, подруго, давно не бачилися, – привіталася Ольга Петрівна. – Дійсно, я вже не пам’ятаю, коли востаннє, – жінка у відповідь сухо посміхнулася. -Мабуть, настільки давно, що я прогаяла момент, коли твій син став з дівчиною зустрічатися. Бачила його днями у парку і дуже здивувалася. Як ти могла допустити, щоб він вибрав у подружки таку простушку? Від неї за кілометр б’є селом. Інна Іванівна поблажливо кивнула.
-А я сама йому порадила вибрати таку простушку. -Як? – брови Ольги здивовано підвелися, – Щоб сказав покійний Василь Ігорович, якби дзнався? Він же так мріяв, що син одружиться з гідною жінкою. -Все не так просто, Олечко. Гроші, які нам залишив мій покійний чоловік, закінчуються. Незабаром і на базові потреби не вистачатиме. А зарплата сина невелика, на всі витрати не вистачає. Тому я й сказала Коленьці, щоб він знайшов собі сільську простушку. Вона всю прислугу замінить і слова поперек мені сказати не зможе. До того ж, вона працює бухгалтером, трохи заробляє. Я візьму її кошти під контроль.
А Колі нічого не заважає знайти нормальну даму на боці. Від цієї я йому відразу заборонила дітей народжувати. Бракувало ще того, щоб наш рід був заплямований такою плямою. Ольга захопилася хитрістю подруги. Вони попрощалися, кожен пішов у своїх справах. Потім Ольгу Петрівну запросив син у столицю, і її давно не було у місті. Після повернення, вона стала активно цікавитися тим, як усе у подруги склалося. Тільки ніяк не могла вийти на контакт. Стала у знайомих питати. І тут виявилося, що невістка запроторила її до будинку для людей похилого віку , а зараз ваrітна. Ось так ось. А Інна думала, що найрозумніша і все розпланувала.
