Валерія вже чотири роки була щасливо заміжня. Усі дівчата мріють зустріти свого принца, але не всім у цьому питанні таланить. Валерії пощастило. Чоловік у неї дуже дбайливий і люблячий. А те, що він старший за неї на тринадцять років, питання другорядне. Головне, що вони справді щасливі разом. Валерія рано втратила батьків через нещасний випадок, мати їй замінила сестра, яка на кілька років старша. В Оксани все також непогано склалося. Вона одружена з коханою людиною, переїхала до нього в столицю і народила вже сина. Валерія чудова господиня, тільки одне в неї виходило поrано – готувати.
Але чоловік її за це не дорікав. Проте , одного вечора їй каже: -Дорога, до нас приїде моя мама. Вона сама навчить тебе готувати. Дівчина не дуже зраділа цій новині. Єлизавету Андріївну вона бачила лише раз, лише на весіллі. Вона справила на неї враження суворої жінки. Але все непогано склалося, вони швидко порозумілися. Єлизавета охоче ділилася з невісткою своїми секретами домогосподарки. За кілька тижнів вони встигли непогано зблизитися. Тоді жінка якось каже: -Пам’ятаю я твоїх батьків, дуже добрі люди. Жаль, що з ними така біда трапилася. Валерія здивувалася. Звідки вона могла б знати її батьків? Вона розпитувала свекруху, але та відмовилася відповідати.
Тоді Валерія вирішила все дізнатися у чоловіка. Чекаючи на нього з роботи, вона розглядала старий альбом. Раптом побачила на фотографії, де сім’єю відпочивали на морі, свого чоловіка. Вона дуже здивувалася. – Ти знав моїх батьків? – спитала вона, тільки-но він переступив поріг будинку. Дівчина показала йому фотографію. Тут і з’ясувалась правда. Костянтин був партнером її батька у бізнесі, вони були близькими друзями. Колись він дав обіцянку її батькові, що подбає про членів його сім’ї у разі чого. -Невже ти одружився зі мною з почуття обов’язку? -Ні, я дійсно тебе люблю.
