Моя бабуся, мати мого батька, ще за життя передала свою квартиру моїй молодшій сестрі! Сестра на той час ще навчалася у школі. Мама дивувалася навіщо її свекруха так поспішала з висновками і дарувала онучці такий дорогий подарунок. А для бабусі сестра моя була найближча, бо була дуже схожа на тата. З дитинства вона більше часу проводила з сестрою, виправдовуючи себе тим, що я доросла, і що не потребую цього. У мене із сестрою різниця у віці 10 років.
Коли я народилася, то бабуся зовсім не брала жодної участі в моєму вихованні і категорично відмовилася допомагати навіть морально моїм батькам, тому що їй не подобалася моя мама, тобто її невістка. А батьки мами купили мені коляску, ліжечко, пошила бабуся мені пелюшки та підтримували молоду сім’ю. Але з народженням сестри все змінилося. Бабуся навіть подарувала їй на перший день народження діамантові сережки. Возила її на море, купувала дорогі ляльки, чого я не мав. А мамина мама була її повною протилежністю, і поводилася як нормальна бабуся.
Намагалася бути справедливою до нас обох. Вона дарувала нам подарунки, запрошувала у гості, брала обох на канікули. Після смерті бабусі сестра переїхала до своєї вже квартири, здобула освіту, влаштувалася на роботу і живе одна. Тепер їй двадцять п’ять років. Рік тому вона придбала автомобіль і зараз збирає гроші на капітальний ремонт квартири. Мені дуже образливо через такий вчинок бабусі. Але такою була її воля. Ну і добре. А ось бабуся по материнській лінії у заповіті заповідала свою квартиру нам обом, мені та сестрі порівну. Ну, скажіть, хіба ж так справедливо?
