Дід пішов із життя, а я раніше й не знала, що в мене є дідусь по маминій лінії. Мама розповіла, що вона була ще маленька, коли батько покинув їх і зник кудись. З того часу вони не спілкувалися. Дід з’явився лише після мого народження. Він приїхав відвідати матір у пологовому будинку, приніс квіти та подарунки для онука, вибачився за минуле і просив маму дозволити побачити новонароджену онучку. Мати прийняла подарунки, але категорично відмовила у зустрічі, натомість пообіцяла щороку відправити дідові мої фотографії.
І ось я дізнаюся про нього тільки після того, як він пішов із життя і залишив мені свій будиночок у селі. Просто нам зателефонувала його сусідка, попросила приїхати та вирішити питання із заповітом. Попрощатися з дідом приїхали тільки ми з мамою, та деякі із сусідів. Інших рідних у нього не було. Сусіди розповідали, що дідусь за життя був доброю людиною, усіх рятував, але сам відмовлявся від допомоги навіть коли захво рів. Після прощання з дідом ми з мамою поїхали подивитись будинок.
Він був двоповерховий, з усіма зручностями, зовсім не схожий на сільські будинки. Звідки в нього було стільки грошей, ми з мамою важко уявляли. Проте дід знатно постарався заради мого майбутнього, щоб я мала куточок, де можна відпочивати. На стіні в будинку дідуся висіли мої фотографії дитинства, фото з випускного, з весілля. Це стало несподіваною знахідкою для мене. Дід любив і сумував по мені всі ці роки, а я навіть не знала про його існування. Мені так бо ляче від думки, що я не встигла з ним познайомитися, можливо, ми могли б стати добрими друзями.
