Коли після сме рті наших батьків, мене з сестрою забрали до себе далекі родичі, ми були раді, що хоч в дитбудинок не потрапили. Але як виявилося потім, краще б нас відправили туди, ніж в будинок «родичів»

ПОЛИТИКА

Наша сім’я розпалася, коли ми були дітьми: батьків за nияцтво позбавили батьківських прав. Бабуся стала нашим опікуном. Жили ми непогано, але одного разу її не ста ло. Нас віддали на піклування далеких родичів, які жили в місті. Ми були щасливі, що з сестрою нас не розлу чили. У наших прийомних батьків була дочка. Ми з нею були одного віку і швидко подружилися. З нею ми ходили в один клас, А сестра — в дитячий сад. Дитинство проходило цікаво, головне, що були ми разом і нас не ображали.

Через кілька років родичі продали квартиру в місті, купили будиночок в селі і почали займатися городом, вирощувати овочі та фрукти. Нам подобалося жити в селі: у великому і хорошому будинку. Все було відмінно, але батьки стали потихеньку виnивати, сва ритися один з одним. Згодом вони стали нас з сестрою бити. Їх рідній дочці теж діставалося. Але ми все одно любили наших прийомних батьків. Найrірше стало тоді, коли вони залишилися без роботи, а ми — без коштів на існування. Іноді не було грошей навіть на їжу, і це при тому, що будинок і господарство були на нас.

Ми з ранку до вечора займалися городом, дуже втомлювалися, а батьків нічого крім горілки не цікавило. Молодша сестра в 10 років не витримала і втекла, але її знайшли і повернули в дитя чий будинок. Я терпіла. Після закінчення школи вступила до коледжу і пішла жити в гуртожиток. Через кілька років від них втекла все-таки їх рідна дочка. Думаю, краще було б, якби з самого початку ми жили в дитячому будинку і залишилися один з одним, були б опорою і надією один одного. А так-дитинство пройшло і ми не були щасливими і безтурботними.