Мені 28 років, і я всім в цьому житті зобов’язан матері. Пам’ятаю, як у дитинстві мало не втратив її, але вона вижила, поставила мене на ноги, а зараз няньчитися з моєю однорічною дитиною. Матері випала важка доля. Батька в неї ніколи не було, мати nила, дорікала доньці, що та живе за її рахунок, а в п’ятнадцять вигнала з дому. Добрі незнайомі люди допомогли мамі, дали дах над головою, знайшли легку роботу. Потім мати зустріла чоловіка і не через хороше життя відразу погодилася вийти на нього. Вона мріяла хоч про якусь рідну людину, на яку можна було б покластися.
Але батько став головним розчаруванням у її житті. Вони з моєю бабусею не давали спокою матері, му чили її. Мати працювала, але всі зароблені гроші витрачали чоловік та свекруха. Незабаром з’явився і я. У дитинстві я не пам’ятаю бодай одного випадку, щоб мама посміхалася, вона стра ждала. І ось у неї виникли якісь проблеми із серцем, потрібна була дорога оnерація. Батько умив руки, на кшталт це твої nроблеми. Ще кілька місяців мати працювала, збирала гроші на оnерацію. Шанси були маленькими, але вона вижила.
Не знаю, як це сталося, але після оnерації мати начебто підмінили. Вона стала рішучою, після виписки зібрала наші речі, і ми пішли від батька. Мені тоді було лише десять років. Мама працювала на двох роботах, поки я навчався у школі і намагався отримувати хороші оцінки, щоб не засмутити її. Я виріс, влаштувався працювати, почав допомагати мамі. Незабаром ми купили квартиру, я одружився і зараз виховую сина. Про батька я більше не чув після нашого відходу. Воно і на краще. Цінуйте своїх матерів, вони найголовніше багатство у житті.
