У мене був один друг, із ким ніхто не спілкувався, бо всі вважали, що він дуже дивний. Справа в тому, що йому було шість, а він досі не говорив. Ось якось я його вмовила говорити

ПОЛИТИКА

У мене в дитинстві був один друг. Ми познайомилися з ним, коли я приїхала у гості до бабусі. Тоді мені було дев’ять, йому шість. Всі хлопчаки уникали його, не спілкувалися з ним, бо він був «дивним». Новому другові було шість, а він досі не розмовляв, хоч чув, розумів оточуючих. За словами бабусі, лікарі того хлопчика не знайшли жодних відхилень, пояснили, що проблема швидше психологічна, потрібен час. Він мені одразу сподобався, милий, тихий.

Коли одного разу я гуляла з собакою, мій вихованець підбіг до хлопця і почав лизати його руки та ноги. -Ти любиш тварин? — спитала я. Хлопчик із двору не відповів, але я, на диво, зрозуміла його. Не знаю, як це сталося, але я чула його думки. Він розповів, що дуже любить собак, мріє, що батьки якось подарували йому такого друга. Так і розпочалася наша дружба. Коли на вулиці було спекотно, ми з новим другом сиділи під деревами і спілкувалися. Якось мати хлопця побачила нас разом, підійшла і спитала.

-А ви що робите? -Розмовляємо. -А ти його розумієш? -Ну так, а що тут такого? — Усміхнулася я. Мати пішла, не розуміючи, що діється. -Знаєш, якщо ти хочеш собаку, то маєш говорити зовні, дорослі тебе не чують. -Але я ж говорю, як таке можливо? — Ну, ти спробуй. Хлопець заговорив, уперше за шість років. Для батьків це було справжнім дивом, усі його обіймали, а наступні кілька днів просили говорити знову і знову. Зараз ми не спілкуємося з другом дитинства, але, за словами бабусі, він закінчив медичний інститут, а зараз працює педіатром. Така рада за нього!