Якось вирішила порадувати чоловіка хлібом власної випічки. Свекруха тут як тут. З’явилася з буханкою хліба. Раптом вона сказала дещо, після чого чоловік заборонив їй взагалі приїжджати до нас

ПОЛИТИКА

Ось є такі люди, які вічно знайдуть що виклянчити в інших. Мені «пощастило» стати родичкою двох таких індивідумів. Це мої свекруха та золовка. Прийшла свекруха до нас у гості. Побачила, що у мене дві пляшки склоочисника і відразу почала клянчити: «Віддай мені одну пляшку, у тебе ж їх дві». Так, дві. Я купувала із запасом. Але не для неї. Довелося віддати. Не велика втрата… Прийшла вдруге. П’ємо чай. Свекруха знову «завела свою платівку»: «Чай дуже смачний. Ти собі відсип, а залишок віддай мені в упаковці. Я потім, коли собі купувати буду, візьму той самий сорт». Ви думаєте , потім вона собі купила? Як би не так.

Це почало повторюватися з завидною частотою. Адже все це зовсім недефіцитний товар, та й не дорогий. Могла б сама собі купити. Ні, їй обов’язково треба в мене щось виклянчити. Якось вирішила порадувати чоловіка хлібом власної випічки. Свекруха тут як тут. З’явилася з буханкою хліба. Почала я накривати на стіл, вона до мене з проханням: «Ти поріж до столу мій хліб, а випечений тобою я візьму собі». Від мертвого віслюка вуха тобі, а не мій хліб. Не для тебе старалася! Взяла та нарізала до столу свій виріб.

А ця почала зразу з обра зою: «Ти мій хліб на стіл поклала?» Бачили?! Вже «мій хліб»… Золовка теж вся в матір, поїде з одного кінця міста в інший, аби свої нігті моїм лаком покрити. Запитую: «Чого сама собі не купиш?», «Грошей немає», відповідає. І це при тому, що вона працює … Вже тривалий час ні свекруха, ні її дочка до мене не приїжджають, нічого не клянчать. Ні, причина не в їхньому крихоборстві, там багато чого у вузол зв’язалося, ось чоловік і дав своїй рідні від воріт поворіт. І слава Богу. А то я могла не стриматись, і висловити свекрусі претензії сама.