Лише через роки батько запропонував зустрітися доньці, але не батько, не дочка ще не знали чим обернеться їх зустріч

ПОЛИТИКА

— Мамо, що сталося? — Ніна, з поведінки матері зрозуміла, що її щось вибило зі звичної колії. – Сьогодні зустріла твого батька, – відповіла Марина Петрівна. — Боже, за що мені таке покарання? … … Батько Ніни пішов до своєї секретарки, Томи, три роки тому, коли дочці виповнилося одинадцять років. Практично відразу ж після його відходу, батька перевели в інше місто, директором філії. Марина Петрівна дуже любила чоловіка і дуже переживала з приводу його зра ди. — Ну, пішов і пішов. Скатертю доріжка. Знайди собі іншого, – казала Ніна мамі. — Такого більше немає, — з тугою відповіла мати.

Антон Павлович регулярно дзвонив дочці. Щонайменше раз на місяць. Але зазвичай раз на тиждень… — Ну то й що, що зустріла? Приїхав у справах. Як приїхав, так і поїде, – сказала донька. – Ні. Він житиме в нашому місті, — продовжувала журитися Марина Петрівна… — Доню, я приїхав. Давай зустрінемося у кафе. Зустріч відбулася того ж вечора. Розмова йшла про те, про це і ні про що: обговорили шкільні справи Ніни, удачі та невдачі батька по роботі. На прощання Антон Павлович намагався дати доньці гроші, але вона не погодилася. — Скинь краще на картку мамі, — сказала вона.

Повертаючись додому, вона побачила Тому, що цілується з якимсь чоловіком. Ніна швиденько зробила фотку. Подзвонила батькові вранці. — Тату, нам треба терміново ще раз зустрітись. Зустрілися в обідню перерву батька. — Тату, я не знаю, моя це справа чи ні, і взагалі, чи варто про це говорити… — Ти бачила Тому не одну? — перервав її батько. — То ти знаєш?! — Вона завжди любила тільки його, а я тоді в неї закохався. Вона хотіла його забути, а я сподівався, що покохає мене. — І що зрештою? — Все в минулому. Ми розійшлися. — Тату, а приходь сьогодні до нас. Мама досі кохає тебе… Марина Петрівна вибачила та прийняла чоловіка назад.