Рік назад у нас у сім’ї виникли серйозні фінансові проблеми, коли чоловіка звільнили з роботи. Як раз за рік до цього я наро дила дитину і була в декреті. Майже місяць він сидів без роботи та розглядав нові вакансії. За цей час наші заощадження закінчилися, ще й іпотеку треба було сплатити. Я вирішила зателефонувати на своє минуле місце роботи, і вони мені запропонували гарну керівну посаду. Ми з чоловіком домовилися, що він буде сидіти у декреті замість мене, а я буду утримувати сім’ю, поки він не знайде роботу.
Перші два місяця пройшли добре: чоловік готував і прибирав, займався дитиною, навіть намагався заробляти в інтернеті. Я, по можливості, допомагала йому, але з кожним днем роботи в офісі ставало всі більше, так що мені доводилося працювати навіть вдома. А тут і чоловік почав розслаблятися. Зараз у нас вдома постійно брудно, малюк ходить у брудному одязі та підгузках, їжу я готую сама, коли приходжу додому втомленою після роботи. А чоловік що? Він сидить цілими днями перед комп’ютером, ще й зви нувачує мене в тому, що я майже не бачу дитину, скоро він мене впізнавати перестане.
Ага, тата теж він більше не впізнає. Мені довелося найняти хатнюробітницю. А чоловік навіть роботу не хоче знайти, каже, мовляв, як я з дитиною на співбесіду поїду? Можна, можливо ж найняти няню на годину. Коли я влаштовую йому сkандали, намагаюся донести, що хоч щось він повинен робити по будинку, я одна не встигаю, чоловік обра жається. – Ти не цінуєш мої старання. А що мені цінувати? Що я повертаюся додому о дев’ятій, а дитина голодна, речі розкидані по будинку, брудний посуд лежить у раковині ? Порожні слова…
