Коли не ста ло в живих мого чоловіка, то донька почала вести розгульний спосіб життя. Вона гуляла з незрозумілими компаніями, навіть почала пити. Але потім стала розсудливою і привела в будинок хлопця. Його звали Макаром. Він був найпростішим хлопцем, з потертим взуттям та дуже дешевим одягом. Як гостинці він привіз липовий чай і горіхи, сказав, що сам усе зібрав. Я відвела доньку убік, сказала, що такий бідний хлопець їй не пара. Але вона мене і слухати не стала, сказала, що вийде за нього заміж. Так воно і сталося, тільки мене на весіллі не було. З того дня Макар почав жити в нас. На подив він виявився дуже роботящим хлопцем.
У будинку все полагодив, половину зарплати приносив особисто мені, як хазяйці будинку. Я навіть покохала цього хлопця, він довів, що хороша людина. Але через два роки донька привела до будинку іншого хлопця, знову почала гуляти та пити. Подала на розлучення з Макаром, то він і поїхав. Мені було шкода, бо хлопець справді був добрим і чоловіком відмінним, ще й батьком міг би бути. А донька потім стала часто міняти своїх залицяльників. Коли я постаріла вона відправила мене до будинку для літніх людей. Сказала, що сама мене доглядати не збирається, їй бачите своє особисте життя влаштовувати потрібно.
Мені було дуже прикро. За той час, що я пролежала в будинку для людей похилого віку, вона мене жодного разу не відвідала. А згодом медсестра сказала, що до мене відвідувач. Я так здивувалася, коли побачила Макара. Він був у гарному костюмі, такий галантний чоловік. Сказав, що проїжджав повз, хотів мене відвідати, а донька сказала, що я тут. Виявилося, що Макар одружився, у нього двоє дітей та свій великий заміський будинок біля річки. Він відкрив свій бізнес та справи йдуть добре. З того часу Макар мене відвідує кожні вихідні. Якби не колишній зять, то я б уже з глузду з’їхала, тільки завдяки ньому в мене є якийсь сенс життя.
