Я вийшла на пенсію і була така рада цій події. Я сильно втомилася, мені набридло нескінченно бігати по офісу, виконувати доручення начальника, кудись постійно спізнюватись і нервуватись. А зараз я вдома, і мені так добре. Мені подобається прокидатися пізніше, не поспішати вранці на роботу. Подобається лежати довше в ліжку і розуміти, що весь день проведу так, як мені хочеться. Не потрібно готувати їжу в контейнери, щоб тягнути на роботу. У своє задоволення готую повільно на кухні. А якщо ліньки, то просто роблю бутерброди. Я дивлюсь телевізор, вечорами гуляю зі своїми сусідками.
Мені подобається те, як минають мої будні. І все було б добре, якби не моя донька. Вона за мене дуже хвилюється, думає, що я в якійсь деnресії на пенсії. Що тепер у мене немає роботи і мені нема чим зайнятися, тому після своєї роботи вона навідується до мене. Я розумію, що в неї багато справ по дому, на неї чекають чоловік і син. Але вона витрачає свій час на мене, бо марно хвилюється. Я їй пояснювала, що зі мною все гаразд. Але вона спеціально, намагається якось мене розважити та розвеселити.
А у вихідні відправляє до мене онука, щоб він провів час із бабусею. Я і рада його у себе зустріти, але розумію, що дочка змушує дитину. Ще до мене приїжджає зять, щоб відвезти мене машиною в магазини. А вони мені взагалі ні до чого. Тому що все, що мені потрібне, я можу купити біля свого дому. І коли я відмовляюся, то зять та донька сприймають це за скромність та ввічливість. Я намагаюся донести до дочки, що зі мною все добре, що мені подобається самотність та тихі спокійні вечори. Але вона мені не вірить, і все намагається витягнути надвір, щоб якось мене розважити.
