У Христини та Михайла вже два роки як свій, сімейний бізнес – кафе. Вона взяла на себе управління, а він бухгалтерію та ведення документації. Михайло та Христина молоде подружжя, чотири роки у шлюбі. І якось у них одразу повелося, що трапилися розбіжності, вони не сва рилися, а сідали та обговорювали проблему, знаходили взаємне рішення. Коротше, не життя, а малина. Але й на сонці є плями. На їхньому сімейному щасті такою плямою стала свекруха Галина Олегівна. Вона буквально зі шкіри он лізла, щоб розлу чити сина з невісткою. Вважала, що Христина провела її сина.
Свекруха приходила до них додому з однією єдиною метою – знайти ті чи інші недоліки і ткнути ними синові в обличчя: – Не ту ти жінку вибрав ти за дружину. Бачу, що наплачешся ти ще з нею. Але син ігнорував потуги матері: – Не намовляй. Я з нею щасливий. І це найважливіше. Христині, звичайно, було прикро, таке ставлення свекрухи. Але вона ігнорувала негативне ставлення Галини Олегівни, бо була щаслива з Мишком… Якось, під час чергової, щотижневої перевірки каси, Михайло виявив нестачу в сто сімдесят тисяч. Поділився цією неприємною новиною із дружиною. Обговоривши проблему, вони вирішили звернутися до nоліції.
— Це я знайшов у шафі для одягу, — сказав він дружині, шпурнувши на стіл конверт. – Для кого ти їх вкрала? – Я навіть переконувати тебе не буду, що я тут ні до чого. Якщо ти здогадався запідозрити мене в подібній nідлості, то мені з тобою не по дорозі. Прощай! Христина вибігла з дому. – Доброго дня, Михайле Андрійовичу, Вам дзвонять із nоліції. Ми розшифрували дані з камер спостереження та обчислили злодія. Потрібна ваша присутність, щоб упізнати злочи нницю. Михайло приїхав у відділення, впевнений, що на екрані побачить дружину. Якого ж було здивування, коли злодійкою виявилася його мати… Михайло вимолив прощення Христини. Та погодилася повернутись з умовою, що ноги свекрухи не буде в них удома.
