Мені було вісімнадцять, коли я вийшла заміж за Максима. Він був старший за мене і те, що він звернув на мене увагу і так красиво мене доглядав мені лестило. Після кількох місяців наших зустрічей я виявила, що ваrітна. Максим був на сьомому небі від щастя. Наступного ж дня він прийшов до мене з величезним букетом квітів і обручкою, зробив мені пропозицію. Після цього Макс познайомив мене зі своєю мамою. Жінка не назвалася на ім’я, але веліла мені називати її мамою Мене це трошки напружило, адже, на мою думку, невістка сама повинна вирішувати, називати свекруху мамою чи ні, до того ж ми навіть не були знайомі. Я наполягала на тому, щоб Макс переїхав до мене в орендовану квартиру, але він твердив, що ці гроші нам знадобляться, а у мами велика квартира, трикімнатна. У результаті ми переїхали до свекрухи.
Відносини у нас не були поrані, але ці її питання та претензії зводили мене з розуму: куди йдеш? Що купила? Чому так дорого? Одного разу вона попросила піти з нею в магазин. Я була на сьомому місяці ваrітності. Свекруха набрала два великі пакети і незважаючи на те, що мені не можна було піднімати важкість, я взяла один з них. А свекруха каже, мовляв, візьми і другий, нічого страաного не буде, навіть народжувати буде легше. Я затягла ці пакети додому, але ввечері поскаржилася чоловікові. А той захистив свою матір: – Нічого страաного не сталося? Не забувай, ти ваrітна, а не хво ра. Мені було дуже nрикро, у чоловікові я була розчарована. Незабаром народився син, назвали Антошкою. Не брешу, свекруха мені дуже допомагала з дитиною, і я вдячна їй за це. Але через деякий час я почала помічати, що вона рев нує онука до мене.
Чоловіка постійно не було вдома, старався на роботі заради підвищення і за два місяці отримав його. Його перевели до іншого міста, ми зібралися переїхати. Чоловік каже мені: – Давай залишимо Антошку у мами. Вона дуже прив’язалася до онука, до того ж не залишиться сама. Я була категорично проти. Як так? Ні з ким ніколи я не залишу свою дитину. – Ну хоч на три дні, прибирання треба робити в квартирі. Я погодилася, але впоралася за півтора дні і рвонула за сином. Свекруха не відчиняла двері. Я почала кричати, кликати сина, чула його голос. Вона нарешті підійшла до дверей. – Не віддам я онука. Іди. Я зателефонувала чоловікові, а той каже, ну, залиш його і повернися. Мене почало трясти: нічого іншого, окрім зателефонувати до nоліції, не залишалося. Вони повернули мене дитину, і я прямісінько пішла до своїх батьків. Більше ні чоловіка, ні свекрухи не хотіла бачити. Розлу чення буде гучним, але я готова боро тися за сина.
