Як давно це було, здається у минулому житті. У “гарячій точці” безвісти зник Володимир наречений його дочки. Єдиної та коханої. Їм із дружиною важко вдалося повернути дочку до нормального життя. Потім їх Настю почав доглядати син його заступника. Справа йшла до весілля. І тут з’явився Володимир. Весілля скасоване, Олег Степанович лютує. Він проганяє дочку зі свого будинку. І чотири роки нічого про неї знати не хоче. Той день на його фірмі був дуже напружений. Якоїсь миті щось стисло кігтями сер це Олега Степановича.
Швидка вчасно доправила його до ліkарні. Все було як наяву: кущі малини, багато кущів, він зриває ягоди і частує дочку, за якою дуже скучив. Раптом поряд з’являється хлопчик, бере Настю за руку і вони йдуть. “Настя! Настенька!” кричить їм услід Олег Степанович… – Я тут татко, я поряд, – почувши тремтячий голос доньки, він розплющує очі. Він у ліkарняній палаті. Поруч дочка тримає його за руку. – А де хлопчик? – насилу вимовляє він. – Який хлопчик? – Здивовано запитує Настя. – Тут був хлопчик, – каже Олег Степанович. – Окрім нас нікого тут не було…
За десять днів Олег Степанович уже рвався додому. Обіцяв лікареві продовжити ліkування в домашніх умовах, поводитися добре і виконувати всі його розпорядження. Через три дні після виписки, неділя. Дружина сказала, що сьогодні має прийти донька. І при цьому якось загадково посміхалася. – Привіт, тату! А я сьогодні не одна, – сказала дочка, заходячи до кімнати. – Володя приїхав? – Запитав Олег Степанович. – Не лише він, – щасливо посміхнулася дочка. Увійшов Володимир, тримаючи на руках хлопчика років трьох. – Ну ось. А ти говорила “жодного хлопчика не було”. Це ж він тримався тоді за твою руку…
