Тома після театрального училища довгий час знімалася лише в масовках, підробляючи між зйомками то там, то там. Зрештою їй пощастило. Її запросили на другорядну роль телевізійної містичної драми. Свою роль вона, на свою думку, зіграла добре. Тому з дня на день чекала на запрошення на нову роль. Тома не сиділа, склавши руки. Бігала, сама шукала роль смикала режисерів. Але безрезультатно. Зрештою вона вирішила повернутися до свого рідного містечка. Тут її зустріли як справжню зірку. Виявляється, рідні, друзі, знайомі – всі бачили фільм за її участю. Ось тут Тома й задерла носа.
Почала вибирати, хто з оточуючих гідний її дружби, а хто ні. Жорстко та грубо відсікала “сірість”. Відсікалися не лише дівчата, а й хлопці. Шанувальників у неї вистачало, але заміж вона хотіла за московського. Адже не сьогодні завтра їй зателефонують та запросять на відповідну роль. Потрібно тільки потерпіти. Її запрошували до місцевого театру, але дізнавшись, які там зарплати, вона лише пирхнула: – Та я в масовках отримувала більше. За таку злиденну зарплату я працювати не маю наміру… Минуло два роки. Тома сиділа на шиї батьків. До театральної трупи її більше не запрошували, вистачило й одного разу.
Кількість шанувальників різко скоротилася. – Ти критику свого фільму читала? – Запитала Анна, єдина шкільна подруга, з якою зберегла стосунки Тома. – Прочитай. Тобі буде дуже бо ляче. Але воно корисне. Всю ніч Тома читала критику. Скільки ж бруду навалили на фільм взагалі, її героїню та її саму, як виконавицю, зокрема. Тома зрозуміла, що після такого провалу про нові ролі можна і не мріяти. Почавши nлакати, не помітила, як заснула. Вранці прокинулася повністю вилікувавшись від “зіркової хво роби”… Дівчина викинула з голови всі думки про кіно, влаштувалася до місцевого клубу – організовує самодіяльність для місцевих свят. Незабаром відбудеться її весілля з останнім “стійким олов’яним солдатиком” із колись великого натовпу шанувальників.
