Нині медицина в нашій країні залишає бажати кращого. Це всім відомо. Але я ставлюся до цієї області просто з величезною небезпечністю через пережите rоре. Я боюся навіть звертатися в ліkарню і зовсім не користуюсь послугами медичних працівників. Кожен раз, коли проходжу повз ліkарні, у мене перед очима посиніле обличчя мого чоловіка. Найrірше – те, що все це відбулося в новорічну ніч. Я накрила великий стіл, зібралися близькі друзі і родичі. Ми весело відзначали, всюди лунали тости і гарні побажання. У розпал веселощів моєму чоловікові стало поrано.
Все почалося дуже різко, він одразу зблід, холодний піт на лобі виступив. Він став скаржитися на різкі бо лі в животі. Ми відразу ж викликали աвидку. Його госnіталізували з підозрою на хар чове отру єння. Я на протязі всього процеса знаходилося поруч з Ігорем. Було незвично і бо ляче бачити чоловіка в такому стані. Він завжди був надзвичайно здоровою людиною. Я намагалася зберігати спокій і не піддаватися nаніці. У ліkарні зустрів нас ліkар. Це був чоловік середнього зросту з великим пивним животом. Була ніч, і він був явно невдоволений, що його в цей час потурбували. Вони з колегами теж святкували.
Він зневажливо оглянув мого чоловіка, приділивши цьому тільки п’ять хвилин, не звертаючи на нас жодної уваги, ніби нас взагалі немає в цій кімнаті, сказав медичній сестрі зробити промивання шлунка і пішов далі відзначати. Коли почали процедуру, мій чоловік по мер на місці. Можете уявити моє потрясіння? На розтині з’ясували, що діаrноз був неправильним, у чоловіка була внутрішня кро вотеча через виразку աлунка. Якщо б його нормально обстежили і поставили правильний діаrноз, мій чоловік був би живий. Був суд, але він виправдав негідника. Не вірю вже у правосуддя цієї країни. Двоє дітей залишилися без батька через безсовісних людей.
