Ми з Артемом дружили з самого дитинства. Вважай, друзі по життю. Він мій сусід по району. Ми ще в сім років разом гуляли і голубів ганяли. У нас було багато спільних інтересів. У школі ми були з одного і того ж класу. Обидва мали схильності до математики, тому вступили до технічного інституту на один і той же факультет. Наша дружба була міцнішою, ніж граніт. Так, у всякому разі, нам здавалося. Гармонію порушила поява однієї дівчини в нашому житті. Не дивно те, що ми, будучи такими схожими в цілому, і в питанні жінок мали однакові смаки.
Марина перевелася до нас на факультет на третьому курсі. Ми тоді з Артемом на неї поглянули і захоплено завмерли, а потім переглянулися, і все стало очевидно. Один одного ми знали відмінно, таке приховати було неможливо. Вже ввечері сіли обговорювати ситуацію. – Так, дівчина одна, а нас двоє. А її як шоколадку не поділиш. Що робити то будемо? Ну ми вирішили, що доцільно буде доглядати удвох, але надати вибір дівчині. Так і вчинили.
Тільки от ситуація змушувала конкурувати, а ми обидва по натурі не найчесніші гравці, тому без конфліктів не обійшлося. Та ще й Маринці ситуація подобалася, вона спеціально нас зіштовхувала. Останнім ударом стало те, що під кінець вона вибрала зовсім іншого хлопця. На той час ми з Артемом встигли конкретно посва ритися. Але коли стало відомо, що вона з Олегом почала стосунки, зустрілися, щоб виnити. Добряче наnившись, скріпили угоду, що більше ніколи через баб сваритися не будемо.
