Іван Петрович почув постріли з лісу, його сон як рукою зняло. Чортихаючись в слух, він швидше натягнув на себе одяг, взяв рушницю і зі своїм вірним псом відправився на звук. – Чортові браконьєри, чого їм не сидиться то? Це все міські, вічно сюди свій ніс пхають. Не вистачає їм в місті розваг, приїжджають, щоб звіряток постріляти,- скаржився Іван Петрович Дружку. Пес іноді гавкав, як би підтверджуючи слова господаря. Іван Петрович працював лісником вже тридцять років і знав ліс, як п’ять своїх пальців. Він швидко вийшов на узлісся, де розташувалися непрохані гості, допомогли так само сліди від снігоходів. На білому снігу було видно червоні плями kрові, лежали дві туші вовків і два тіла лисиць.
Іван підійшов і помітив, що один вовк ще дихає. – Гей, мужик, чого тобі треба? Іди звідси! – Сам йди. Він прострілив один з баків снігохода. – Не заберетеся звідси, другий теж прострелю, будете пішки по лісі ганяти. Один з чоловіків підійшов, щоб вдарити Івана, але Дружок накинувся на нього і бо ляче покусав. Починалася заметіль, не було часу на розбирання, тому мужики вважали за краще відступити. Іван взяв вовка на руки і пішов додому. Життєво важливих орrанів зачеплено не було, тому звіра вдалося виходити. Скалився вовк навіть тоді, коли ледь вставав на лапи, але з часом він звик до лісника і його собаки, став членом команди.
Назвав Іван його Іклом. Але природа взяла своє, і скоро він повернувся в ліс, але час від часу відвідував Івана. При кожній зустрічі мужик годував його чимось смачним. Через рік на порозі будинку лісника з’явилися чотири озброєних мужика. В одному з них Іван впізнав одного з браконьєрів, які колись стріляли в Ікла. Вони збиралися помс титися Івану, направили на нього свою зброю, але тут з лісу з’явився Ікло і вкусив за руку того, хто збирався натиснути на курок. В результаті бійки Іван залишився живий, поліція встигла приїхати, але в вовка потрапили, на цей раз в сер це. Плаkав Іван, як хлопчисько, притискаючи до себе тіло друга.
