Коли колега не знала куди подіти дитину, а сама не хотіла брати відпустку, то вона вирішила, що я зможу побути нянькою для неї. Дивись, яка наха бно

ПОЛИТИКА

Ми з колегою сидимо удвох в одному кабінеті. Нещодавно вона вийшла з декрету, оскільки бабуся погодилася сидіти з дитиною. Мовляв, садок для нього не пристосований. Ну, думаю, якщо бабуся погодилася – то це вже справа батьків. Ось тільки старенька 2 тижні тому потрапила в ліkарню. Лікарі не давали жодних прогнозів щодо того, коли її зможуть виписати: трапилося щось серйозне. Колега не хотіла брати тривалу відпустку, мовляв, тільки вийшла з декрету, тому зайві гроші не завадять. І вона придумала геніальний варіант.

Пішла до начальника і переконала його дозволити брати дитину на роботу. Мовляв, у кабінеті лише двоє, і хлопчик нікому не завадить. А моя думка нікого не цікавила? Перші кілька днів були спокійними. Хлопчик спокійно сидів у телефоні, в навушниках, і дивився мультики. Але з якогось моменту дитині стало нудно в одному і тому ж приміщенні кілька днів поспіль, і він почав носитися між столів, смикати маму, кричати. А тут ще колега сказала, що їй потрібно буде часто відлучатися у справах: відвозити документи по різних філіях.

Чи варто говорити про те, що нянькою призначили мене? Зараз, коли мама дитини відлучається в туалет, я зобов’язана забути про свою роботу, оскільки дитина дуже активна: суне пальці в розетку, може запросто забратися на стіл і т. п. Я не раз висловлювала колезі про те, що не можу постійно стежити за її дитиною. Хлопчик, звичайно, дуже хороший, але ж мені потрібно займатися справами! Подруга нічого не міняє, а наплювати на дитину, поки мати не в приміщенні, я не можу. Виходу не залишається: в понеділок піду скаржитися начальнику.