Коли мого батька не ста ло, у нас з мамою почалися дуже смутні часи. Ми брали кредити, щоб погасити інші. Перший ми взяли кредит, щоб оплатити моє навчання, а потім вже маминої зарплати просто не вистачало. Тоді я сама почала шукати роботу, але людині без вищої освіти, та ще й студента брати не хотіли. Якось одна жінка, друг нашої сім’ї, запропонувала мені роботу прибиральниці в пансіонаті, де вона працювала кухаркою.
Я погодилася, адже втрачати мені загалом було нічого, а мама поодинці не потягнула б 3 кредиту. Ця робота мені і за графіком підходила так-то… Загалом, про своєї нової професії я розповіла подрузі, яка й поділилася новиною з усією нашою групою. Після цього я з цієї «подругою» намагалася не особливо спілкуватися.
У нас багато працювали офіціантами, роздавали буклети, працювали швейцарами, але чомусь саме моя робота здалася всім самої принизливою, і у мить все перестали зі мною спілкуватися. Спочатку мені було дуже прикро, мені не було з ким погуляти, поговорити, але потім я раптом зрозуміла, що це для мене прекрасна можливість весь вільний час вчитися і самовдосконалюватися. Ось, встанемо ми з мамою на ноги, все пошкодують про свої слова і вчинкі.
