Ми з моїм братом жили у досить дружній родині до якогось моменту. Наш батько працював будівельником. Він був головним сім’ї, ясна річ, і в усіх питаннях останнє слово завжди було за ним. Мама дуже любила тата, тому вона ніколи ні в чому йому не суперечила, підтримувала його та всі його ідеї. Згодом тато втомився від своєї основної роботи. Він звільнився і почав блукати по підробітках. Тоді мамі довелося відкрити свою точку на ринку. Незабаром тато зовсім розлінився. Так, у нього була вже своя клієнтура, але ж не можна було покладатися тільки на них. Тато взагалі не намагався, а мамі доводилося працювати вдвічі більше, адже треба було на щось жити і нам із братом нормальне життя забезпечувати.
Тяжка робота, постійна втома та повна відсутність вихідних дали свої плоди: мами не ста ло… Ця трагедія збіглася з нашим підлітковим віком. Ми почали часто сва ритися з татом, він змушував нас робити всю роботу по дому, а сам і не думав попрацювати трохи. Якось тато привів до нас нову жінку, сказавши, що відтепер вона буде нашою мамою. Мачуха з порога показала свою неприязнь до нас. Нова жінка батька почала вмовляти здати нас до інтернату. Ми з братом до останнього вірили, що тато з нами так не вчинить, але дарма. Спочатку ми тримали образу на батька. Потім зрозуміли, що батько нас справді врятував, здавши до інтернату. Пройшло багато років. Ми з братом вже маємо дітей.
Я з гордістю можу сказати, що у нас все вийшло: ми займаємо непогані посади кожен у своїй сфері, ми можемо забезпечити своїх дружин і дітей найкращим. Ось нещодавно з’явився наш батько. Він просив про зустріч. Батько, через якого не ста ло мами. Батько, який спокійно здав нас в інтернат після смерті мами. Батько, який проміняв нас на якусь жінку… Ми погодилися з ним зустрітися, думали, він вибачиться за довгі роки відсутності, але замість вибачень батько пред’явив нам нові вимоги та вказівки. Тільки він забув, що ми не залишилися такими, якими він нас бачив в останній раз. Батькові амnутували руку після тра вми, а дружина його поkинула, залишивши ні з чим. Ось тато і вирішив згадати про наше існування. Ми дали йому зрозуміти, що допомоги від нас не варто чекати. Того дня ми з братом остаточно викреслили батька з наших життів.
