Коли я навчалася в універі, до нас перевівся хлопець із іншої країни за програмою обміну студентів. Ми з ним одразу потоваришували, бо я з молодших класів займалася англійською, і між нами не було мовного бар’єру. До кінця семестру я дізналася, що ваriтна. Мені пощастило з хлопцем: він запропонував мене вийти за нього заміж і переїхати з ним на його батьківщину. Його батьки не одразу зустріли мене з теплом, але згодом усе налагодилося.
Спочатку ми винаймали квартиру, але наш синочок у перший клас пішов з нашого власного будинку. Я була дуже щаслива, адже змогла створити сім’ю своєї мрії, але дещо трохи зіпсував мій настрій. Якось мені зателефонувала сестра і сказала, що хоче переїхати до мене на якийсь час, поки вона сама не знайде собі квартиру в нас. Загалом ми з чоловіком жили у двокімнатній квартирі. По-перше, нам було б незручно вчотирьох, а по-друге, з чого я взагалі мала погодитися з нею?!
Я сказала сестрі, що я не маю місця в квартирі. Вона обра зилася і скинула трубку, а через півгодини мені зателефонувала мама, обізвала всякими словами, мовляв, я еrоїстична, самозакохана зра дниця, і теж поклала слухавку. Ах, так, мама не забула наголосити, щоб я до них більше не поверталася. Я з рідними вже цілий місяць не говорила… Я не можу сказати точно, але в мене таке почуття, що я в цій історії не ви нна.
