Коли Стасику було три роки, його забрали у забулдиг-батьків і віддали бабусі. З тих пір він і жив з бабусею, бачачи батьків лише кілька разів на рік. І те вони приходили до сина лише тоді, коли хотіли позичати грошей у бабусі. Стас рано почав працювати, на одну пенсію бабусі важко жити, а від батьків допомоги не було. Паралельно з роботою навчався. Закінчивши університет, він влаштувався працювати у солідну фірму, став добре заробляти, робити кар’єру. Втрата коханої бабусі стала сильним потрясінням для Стаса. Після цього випадку він почав більше спілкуватися з батьками. Мати запевняла його, що вони з батьком кинули nити, влаштувалися працювати.
Запропонували свою допомогу в установці пам’ятника бабусі. Казали, що син великий начальник, часу в нього обмаль, а в них часу багато, вони за всім доглянуть і проконтролюють. Стас дуже хотів вірити, що батьки виправились. І він повірив. Але… Горбатого могила виправить. Мати, отримавши солідні гроші на руки, випарувалася на пару з батьком. Зра да батьків стала другим сильним ударом Стасу. Адже ду шевні ра ни, після втра ти бабусі, ще не загоїлись. Батьки з’явилися після того, як пропили усі гроші. І тепер докучали сина плаксивими проханнями грошей.
Стас розумів, що своїм батькам не потрібен, а потрібні лише гроші на пляшку. Але не міг їм відмовити. І завжди позичав їм гроши. Якось мати зателефонувала Стасові, і попросила грошей на ліkування батька. Мовляв, той хоче закодуватись. Стас, навчений гірким досвідом історією з пам’ятником, сам поїхав до ліkарні. Але там з’ясувалося, що ця процедура безкоштовна. Але що найбільше обурило Стаса, то це те, що батьки скаржилася медперсоналу, мовляв, вони з чоловіком виростили невдячного сина, який нічим їм допомогти не хоче. Після цього Стас заніс телефони батьків у чорний список, а коли мати прийшла на роботу, попросив охорону вивести її, і більше до нього не пропускати.
