Максим завжди вважав, що йому пощастило з родиною. Він до п’ятнадцяти років ріс у коханні та турботі, дуже любив маму та тата, які зробили все, щоб виріс він гідною людиною. І він дуже намагався виправдати надії, добре вчився, слухався, поводився чинно. І в один момент світ його різко звалився. Прикро те, що сталося це у його п’ятнадцятий день народження. Коли гості розійшлося, батьки його посадили та оголосили про те, що розлу чаються. Це стало громом серед ясного неба.
Найменше він чекав такого від батьків, які завжди жили душа у душу. Це здавалося страաним сном. Але вранці батько справді зібрав речі та поїхав. Такого він пробачити не зміг, адже дуже розраховував, що той підтримуватиме з ним спілкування. Але батько навіть не дзвонив. Максимові дуже його не вистачало. Спочатку він таємно նлакав у подушку ночами, бо соромився своїх сл із. Великі парубки не плачуть! А потім він притаїв обра зу в душі і просто замкнувся у собі.
Лише за десять років, коли мати ослабла і сильно захво ріла, він дізнався правду. Вона зізналася йому в останній день, що батько пішов від них, бо був дуже хворий. Він не хотів, щоб син через це стра ждав. І хоча Макс був тоді дорослим хлопцем двадцяти п’яти років, він заնлакав, як хлопчика. -Мамо, як ти могла від мене таке приховати? Я ж так довго нена видів його! Але мати його вже не чула, вона заплющила очі назавжди.
