Наша з Артемом історія знайомства є досить банальною. Познайомились в університетському гуртожитку. Відносини у нас самі собою якось склалися на грунті спільних інтересів, нам комфортно було разом. Потім після університету роботу знайшли, почали квартиру винаймати, потім і зареєстрували наші стосунки. У сім’ї все було гладко, один одного любили, слухали один одного, у всьому домовлялися. Через два роки вирішили, що нам потрібна дитина.
Прошу зауважити, що рішення було взаємне. Наскільки пам’ятаю, Артем навіть перший це запропонував. Незабаром я заваrітніла. Протягом ваrітності чоловік мене доглядав і дбав. Я була дуже щаслива, що мені так пощастило із супутником у житті. На полоrах він був присутній зі мною. Сам захотів у цей важливий момент бути поряд зі мною. І я була рада, що не одна.
Тільки, зважаючи на все, полorи надали на Артема якийсь сильний психологічний вплив. Він після цього сильно змінився, став байдужим до мене та нашої дитини. До дитини він навіть не підходить, дивиться на наше маленьке диво з майже огидою. Мені це завдає нестерnного б олю. Артем сказав, що йому просто потрібен час. Але я дуже бо юся, що з часом все це може не пройти.
