Я пропрацювала в Італії понад 15 років. На батьківщині у мене залишилися син та дві доньки, і майже всі зароблені гроші я відправляла їм. Спочатку було дуже важко: я заробляла копійки, доглядаючи стареньку італійку. Я пропрацювала у неї 8 років. Умови були відмінними: мені не потрібно було платити за їжу, ночівлю та комунальні, тому залишала себе максимум 100 євро на найпотрібніші покупки, а решту висилала дітям. Італійка завжди дивувалася моєї поведінки. Ми були настільки близькі, що я ділилася з нею всіма своїми справами. А дивувалася вона тому, що в їхній країні діти доглядають батьків, або наймають їм доглядальниць, а не навпаки.
Іноді сеньйора на мене так сердилась, що говорила, мовляв, не віддаватиме мені гроші на руки, щоб я не відправила їх своїм дітям. Пояснювала, що видаватиме мені зарплату наприкінці року. Я зрозуміла думку бабусі, тому обіцяла їй, що відкладатиму для себе. Більше того, мої подружки вже встигли накопичити собі аж на квартири, а в мене за душею не було абсолютно нічого. Якоїсь миті діти перестали дзвонити, бо зрозуміли, що грошей я їм надсилати більше не буду. Усього через 3 роки я нагромадила пристойну суму, яка була достатньою для покупки нормальної квартири на батьківщині.
Я взяла відпустку, поїхала на батьківщину, надивилася квартиру, оформила всі необхідні документи і повернулася до Італії. За рік мені вдалося нагромадити ще 30 тисяч євро, які я розділила на 3 частини та відправила дітям. Сказала, що це їм на перший внесок із іпотеки. Не знаю як, але вони довідалися про те, що я купила квартиру. Звичайно, всі троє хочуть отримати її у своє розпорядження. Вони навіть пересва рилися між собою, а я не знаю й досі, як виправити весь цей коաмар.
