Я старша за Артема на п’ять років, познайомилися ми на роботі. Насамперед мене в ньому привабило те, що він дуже щирий, тому я не стала звертати увагу на те, що в нас дещо різне фінансове становище. Я обіймала посаду вище, у мене вже була квартира, а ось Артем тільки-но починав свій професійний шлях. Роман наш був дуже стрімким, після півроку стосунків ми вирішили одружитися.
Зрозуміло, жити стали у моїй квартирі. Спочатку у нас був медовий місяць, а коли пристрасті вщухли, виявилася низка проблем. Мені хотілося, щоб Артем був більш амбітним , щоб була можливість просунутися кар’єрними сходами. Було відчуття, що його все влаштовує, і він не має наміру докладати зусиль. Це мене дра тувало, будь-яка жінка хоче поряд з собою мати амбітного чоловіка, який прагне більшого.
Тільки він був несприйнятливим до моїх слів. Я його і вмовляла, і лаяла. А після півроку таких ось стосунків він прийшов і заявив, що нам треба розлу читися. -Я знайшов жінку, яка приймає мене таким, яким я є! Вона кохає мене. Того ж вечора він зібрав речі і поїхав, а я залишилася в задумі. Подруги кажуть, що я у всьому ви нна, що від чоловіків не можна вимагати більшого, що їх тільки годувати і любити треба. Я збен тежена.
