Інна з Сергієм одружилися з кохання. Вона була першокурсницею, він третьокурсником. Вже за рік вони жили разом, а на момент закінчення Інної бакалаврату зіграли весілля. Потім у них народилася дочка. Інна тягла на собі все господарство: і придбання товарів, і приготування, і прибирання. А Сергій вважав, що заробив грошей, віддав дружині, і все гаразд. Тому на вихідних тільки лежав перед телевізором чи ходив на рибалку. Коли їхній дочці виповнилося п’ятнадцять років, Сергій заявив дружині: – Я йду до іншої. Ти так зайнята, що не звертаєш уваги на мене. Та й на себе також. У тебе навіть зачіска та сама. А Вікторія справжня леді – завжди доглянута, завжди гарна. Любить і піклується про мене.
– Якби ти мені хоч у чомусь допомагав, то і в мене знайшовся б час і на себе, і на тебе… Минуло десять років. За цей час дочка закінчила школу, коледж, вийшла заміж, народила Інні онука. Інна, як і раніше, вся у справах і турботах, дочці багато допомагає, але все ж таки з вільним часом у неї краще. Почала увагу і собі приділяти. Салон краси, бальні танці, гарний одяг. Подруги так і норовлять видати її заміж. Але поки що жоден кандидат не сподобався їй… Якось, відчинивши вхідні двері на стукіт, Інна з подивом побачила Сергія. Той стояв похмурий. – Яким вітром? – посміхнулася вона.
– Твоя “леді” знайшла тобі заміну і викинула тебе, як непотрібну річ? – Інно, не знущайся, – промимрив Сергій. – Я прийшов, щоб вибачитися. Дуже сподіваюся, що ми знову житимемо разом, як і раніше. – Згадав. Минуло якихось десять років. Ось тільки ти мені не потрібний. Мені й одній, без тебе, добре. – Інночко, я знаю, що ти живеш сама. Давай спробуємо почати все від початку… Але Інна вже зачинила двері перед його носом. Сусіди бачили, як Сергій сумно прямував геть із дому. А Інна впевнена, що рано чи пізно, але зустріне чоловіка, який її поважатиме і захищатиме. Їй ще й п’ятдесяти немає.
