Михайло та Анжела довгий час мріяли про другу дитину. Вони мали сина, але їм завжди хотілося доньки. Проте заваrітніти у жінки ніяк не виходило. Коли після семи років спроб вона нарешті заваrітніла, щастю молодих батьків не було меж. Батьки Анжели теж були дуже щасливі та вітали родину. А ось рідня Михайла зовсім не поділяла їхні почуття. Свекруха відреагувала на новину про поповнення досить холодно.
Найбільше жінку турбувало те, що якщо в сім’ї з’явиться нова дитина, то Михайло не зможе активно фінансово допомагати їй і сестрі. Вона думала винятково еrоїстично. Коли приходила в гості, не вагалася висловлювати своє ставлення. – А у вас хлопчик чи дівчинка? – Дівчинко! – радісно озвалася Анжела. – Потрібно купити для неї новий візок. – Та навіщо вам новий візок? Старий теж зійде – сказала свекруха. – Краще б віддали гроші Насті.
Вона одна виховує дитину, до того ж їй ще треба вчитися. Анжелі вибило з колії таке ставлення. Коли кілька разів вона дозволила собі такі висловлювання у присутності Михайла, він мовчати не став, ясно висловив, що мають свою сім’ю, про яку треба думати в першу чергу. Що він не має наміру жертвувати їх щастям в ім’я благополуччя сестри, хоч і намагається допомагати їй у міру своїх можливостей. Свекруха залишилася вкрай незадоволеною, після цієї розмови взаємодіє чоловік зі своєю родиною рідко.
