Мій чоловік пішов із сім’ї, коли доньці було 6 років. З того часу я сподівалася лише на свої сили, оскільки колишній навіть аліментів не платив. Я працювала вчителькою у місцевій школі, а після уроків підробляла прибиральницею. Не відмовлялася від жодних підробітків. Коли Оленка виросла і вступила до університету, я звільнилася з роботи і поїхала до Італії. Там уже кілька років була моя сусідка, тому я не турбувалася щодо інтеграції та роботи. У мене була мета купити доньці квартиру, тому я відкладала кожну копійку. Потрібну суму я накопичила лише за 5 років. Купила доньці квартиру та подарувала їй на весілля! Залишилася ще 5 років, але вирішила весь заробіток витрачати на себе, точніше – на мій дім.
Добудувала його, зробила чудовий ремонт, провела воду тощо. Донька вмовляла мене повертатися, але я хотіла попрацювати ще трохи, щоб мати якісь заощадження на старість. Однак на початку цього літа я змушена була повернутися, оскільки донька народила мого першого онука. Я відразу ж запропонувала доньці переїжджати в мій будинок, оскільки так їй буде набагато зручніше: просторо, свіже повітря, та й я поряд. Думала повернутись до Італії ближче до зими, але мої плани зруйнувалися після однієї зустрічі. Я була в церкві і зустріла там свого давнього знайомого Павла.
У нас колись були стосунки, але щось не склалося. Зараз Павло вді вець, як і я, і ми спілкуємося мало не щодня. Павло багато разів пропонував мені з’їжджатися, але я не знала, як розповісти про це доньці. Але Оленка сама почала розмову, сказала, що знає про мої стосунки. -Якщо ти проти, я сьогодні ж закінчу ці стосунки. -Ні, мамо, ти чого? Дядько Паша кличе тебе до себе, значить, справа тут не в житлі. Та й час вже тобі трохи пожити для себе. Я була на сьомому небі від щастя. Попросила у мене телефон Павла, сама зателефонувала йому та запросила на вечерю. А ввечері того ж дня запропонувала нам усім жити у моїй оселі. Адже не дарма ж таку красу налаштували!
