На роботі мені доводилося зустрічати дуже незвичайних колег. Один із них, чоловік 43 років, нещодавно звільнився із грандіозним сkандалом. Він прийшов на посаду старшого фахівця, чудово пройшов співбесіди – і влаштувався до нашого відділу. Швидко вник у суть нашої роботи, і почав виконувати робочі обов’язки. Звичайно, на співбесіді йому ніхто не розповідав про те, як у нас організуються корпоративи, дні народження та інші свята. Пропрацював він лише місяць. З обуреним обличчям він увірвався одного разу до кабінету начальника і кинув йому на стіл заяву про звільнення. Оскільки він був цінним кадром, начальник попросив мене та кількох колег з’ясувати причину такого його рішення.
Але чоловік цей відмовився щось пояснювати. Я почала розпитувати колег, що сиділи поруч із ним: ті теж здивовано розводили руками. І ось якимось дивом мені вдалося відшукати єдину людину, яка змогла пояснити причину такого вчинку. Це була дівчина, яка, в основному, займалася завжди збиранням грошей на подарунки та різні дрібниці. Виявилося, що коли вона підійшла до нового співробітника і сказала, що треба скинутися на чай, каву, цукор, той обурено відповів, що він усе приносить своє, і взагалі за такі дрібниці має платити начальство. Наступного разу він почав сkандалити, що нас усіх попросили скинутися на подарунок одному з колег.
Сума була мізерна – але йому не важко було обуритися і пригрозити всім скаргами. Колеги лише крутили пальцем біля скроні. Говорили, мовляв, це все на добровільній основі. Не хочеш – не скидайся. Адже всю цю практику ми вигадали не просто так. Ми підрахували, що якщо разом купуватимемо чай, каву та цукор – то виходить набагато вигідніше, оскільки ми беремо великими коробками. На день народження залишати людину без подарунка теж неправильно, і щоб кожен не дарував свій, ми купуємо щось відразу з колективу, або ж просто даємо грошима. Як би там не було, ніхто цієї людини терпіти в офісі не збирався, і начальник звільнив його без відпрацювання належних днів.
