Коли мій син Стас був ще дуже маленьким, я вирішила для себе, що буду найкращою свекрухою у світі, адже невістка буде вибором мого сина – і я маю прийняти її як рідну доньку. Стас виріс, вибрав собі за дружину Олесю. І все було добре. Навіть якщо ми сперечалися, то це були дружні суперечки, і все завжди закінчувалося без інцидентів. Варто зазначити, що Олеся – дуже складна людина. Можливо, далося взнаки минуле: батько її теж був дуже жорс ткою людиною, особливо щодо рідних людей. Але дівчина виросла порядною і чесною людиною. У школі навчалася дуже добре, вступивши до інституту – хапалася за будь-які підробітки.
Зі свахою у мене теж склалися дуже теплі стосунки. Іноді я шкодувала цю жінку, адже її сімейне життя було справжнім коաмаром. Одного я не розумію: навіщо Олеся підтримує стосунки зі своїм батьком? Ходить до нього в гості, засиджується допізна, допомагає всім, що тільки може. Але після кожної такої зустрічі вона повертається додому похмурою та без настрою. Я кілька разів натякала синові, що настав час наро джувати дитину. У Олесі з’являться нові турботи, і часу на негативні емоції вона точно не матиме.
Якось діти були в мене в гостях, і я побачила на пальці Олесі старовинну каблучку, яка пропала в мене кілька років тому. Спершу я подумала, що просто схожі. Звичайно, я не можу спитати ні невістку, ні сина – звідки у них це кільце. Більше того, якби Олеся просто попросила цю прикрасу, я подарувала б її без секунди зволікання. Якось дивно: Олеся мені як дочка, і чудово знає, що для неї я нічого не пошкодую. Зараз мене мучать переживання. Докопатися до правди я не можу, але й сумніви не дають мені спокою вже котрий місяць.
