Я живу у досить великому багатоквартирному будинку. Мені здавалося, що якщо у нас так багато мешканців, то це добре, бо кожен може допомогти у разі чого. Але я помилялася, після одного випадку я знена виділа всіх мешканців, вони для мене rидкі. Справа в тому, що я якось увечері пізно затрималася на роботі, тож сильно стемніло. Я викликала таксі, приїжджаю додому. А ліфт у нас не працював, довелося на 5 поверх самій підніматися. Я неквапливо піднімаюся, ще думаю про своїх сусідів, міркую про те, що у нас стіни такі тонкі, все чують, напевно.
Особливо ті, хто має вдома діти. І щось я так сильно задумалася, що випадково на сходинці оступилася і скотилася сходами вниз. Сама не зрозуміла, як так вийшло, може там слизько було. Але в мене з’явився такий нестерпний бі ль у спині. Я дуже зляkалася, а раптом я спину зламала, а раптом ще щось гірше. Через біль сльо зи самі стікали по щоках. Я заволала, бо не могла сама встати. Хвилин 10 я кричала, просила допомоги. Але на мій подив, ніхто зі своєї квартири на допомогу не вийшов.
Я якось викликала таксі, і сама доїхала до ліkарні. У мене виявився сильний удар і перелом кисті. Я думала буде гірше, але добре, що хоч так обійшлося. Коли я поверталася додому, то помітила бабусь біля під’їзду, вони казали: -Вчора щось трапилося, але ніхто не знає, що саме. Якась жінка голосно кричала у під’їзді, допомоги просила. -Так, я теж чула. Так пронизливо і страшенно кричала. Тобто вони всі чудово чули, що комусь була потрібна допомога – і ніхто не зволив двері відкрити або хоча б поліцію викликати.
