Нещодавно я купила собі невелику дачу біля міста. Завжди хотіла мати свій маленький куточок на землі, а не на високій багатоповерхівці. Моя мрія збулася, я знайшла миленький будиночок, і ціна була зручною, тож я купила і вирішила зайнятися городом. Але весь час залишатися на дачі мені було не зручно, все ж таки у мене робота. Тож я найчастіше приїжджала у вихідні. І ось одного разу побачила свою сусідку на зупинці. Вона стояла з великими пакетами та різними саджанцями.
Я запропонувала її підкинути, вона з радістю погодилася , сказала, що автобуса може і не дочекатися, більше за годину стояти і втомлюватися. Ми змовилися швидко, сусідка давала мені поради про те, як краще доглядати рослини, я її замість цього постійно привозила на дачу, коли мені було по дорозі. Наприкінці літа я вирішила закінчити сезон, закрити дачу та не приїжджати до початку весни. Я одразу попередила сусідку, що цього року їжджу туди востаннє.
Вона кивнула-все зрозуміла. І ось вранці, в мій законний вихідний сусідка дзвонить мені по телефону, довбає у двері, вимагає, щоб я відвезла її на дачу. – Я ж сказала, що мій сезон закінчився. – І що тепер? А мій ще ні, мені терміново сьогодні треба на дачу! – Тоді їдь автобусом, я тобі не особистий водій. Я зачинила двері і більше не слухала, що скаже там сусідка. Вона повелася як хамка, адже я попереджала, що більше не поїду, навіщо було влаштовувати такий цирк?
