Ми з Сергієм одружені вже півтора роки. А ще три роки жили разом. Живемо у орендованій однокімнатній квартирі. До реєстрації шлюбу Сергій у п’ятницю тусувався зі своїми друзями на вулиці. Він там із ними відпочивав, я вдома з книжкою розслаблялася. Лягала в ліжко з книжкою, почитаю трохи іспати. Відсипалася за весь робочий тиждень. Але після того, як ми зареєстрували стосунки в РАГСі, моїм тихим п’ятничним вечорам настав кінець. Тепер вся ця кодла приходить до нас додому. Можливо я і могла знайти спокій на кухні (там є диван), але друзі чоловіка так і снують туди-сюди.
То їм потрібна відкривачка, то пляшку пінного з холодильника забрати, то ніж. От і не можу ніспати, ні над книгою зосередиться. Чому раптом вирішили змінити свою дислокацію з вулиці до нашої квартири? Чоловік каже, що вже не пацани, мовляв, соромно по сквериках ховатись від мі ліції. Чому не підуть до когось із його друзів? Так їм батьки не дозволяють наводити гостей. Ось такий парадокс, для вулиці виросли, а перед батьками ще малі. Чому не підуть у бар? Так там дорого. На ті ж гроші у магазині можна купити втричі більше пінного, ніж у барі. Ага.
Ще й заощаджують за рахунок мого відпочинку. Я намагалася виrнати їх на кухню, а самій залишитись у кімнаті. Ніякої різниці. Знову ходять туди-сюди. Тепер їм то потрібен зарядник, то ще щось. І гогочуть допізна. Як на нас ще сусіди не поскаржилися, розуму не прикладу. Але нічого. Я своєму чоловікові пом щуся. У суботу в нього відсипний. Ось я і покличу своїх подруг у гості. Вип’ємо пляшечку червоненького, включимо комедію і реготатимемо. Або музику включимо голосно і танцюватимемо. Загалом, я влаштую йому “останній день Помпеї”. Нехай на собі відчує всі мої муkи.
