Історія кохання моєї бабусі і мами найкумедніші, що я колись чула. А зараз те саме відбуватися зі мною

ПОЛИТИКА

Мій тато довго бігав за моєю мамою. Щодня чекав її біля під’їзду з букетом. Мама так само іrнорувала його. Якось мама, повертаючись із роботи, не побачила тата на звичному місці, занепокоїлася, виявилося… Мій дід втік на війну у п’ятнадцять років. Повернувся весь у шрамах та сивим. А йому було тоді двадцять два роки. Через місяць, після повернення покликав за дружину мою бабусю, тоді сімнадцятирічну дівчину. Бабуся, хоч і була маленька, діду по плече, але з обуренням виrнала його з хати. Але її мама сказала: “У будинку потрібен чоловік!” і сама пішла до сусідки домовлятися про весілля. Бабуся nлакала, але мама була сувора. Ось так побралися мої бабуся та дідусь.

Цілий рік вона не підпускала чоловіка до себе, майже не розмовляла з ним. Але щоранку знаходила на подушці букет ромашок. Потім не стало її матері. І дід став годувальником для неї та молодшого братика. І одного разу, підкоряючись якомусь внутрішньому пориву, бабуся обняла діда і сказала: – Я тебе нікому не віддам. – Мені без тебе не життя, а каторга, – відповів дід, гладячи її по голові. Мій тато довго бігав за моєю мамою. Щодня чекав її біля під’їзду з букетом. Мама, схожа, забирала букет і йшла додому. “Подивимось, як узимку мене чекатиме?”, єхидничала вона. Взимку тато перебрався до під’їзду. Сидів на батареї, з незмінним букетом. Мама так само ігнорувала його. Його, але не букет.

Якось мама, повертаючись з роботи, не побачила тата на звичному місці, занепокоїлася, зайшла додому, а там тато з дідусем та бабусею п’ють чай. Бабуся покликала. За місяць зіграли весілля… Я вийшла заміж на зло своєму кавалеру, що перекинувся від мене до моєї подруги. Мишко, у минулому мій однокласник, завжди був моєю тінню. У будь-який, важкий момент мого життя, він з’являвся поруч і допомагав мені. Сім років. Ось і цього разу він прийшов і покликав мене заміж. “Поживу з ним трохи і розлу чуся!”, Думала я. А потім, несподівано для самої себе, раптом усвідомила, що я Мишу нікому не поступлюсь… Ось така у нас сімейна традиція: чоловіки довго й завзято беруть в облогу жіночу фортецю, а жінки підтверджують народну мудрість: “Стерпиться – злюбиться!”