Коли я повернувся з армії, Олена вже була заміжня і ваrітна. Я подумав, що запізнився, але, як виявилося, все було ще попереду

ПОЛИТИКА

З Альоною я був знайомий з дитинства. Ми жили на одній вулиці. Я пам’ятаю, як вона бігала двором у величезних бантах. Я навчався у третьому класі, коли Олена вперше сіла за шкільну парту. Пам’ятаю, спочатку я смикав її за кіски, дражнив її, а потім проводжав її додому, захищав її від кривдників. Образників, до речі, було багато, адже хлопчики саме так у ранньому віці виявляють свою симпатію до дівчаток. А потім не стало її батька, і мати Олени не витримала втрати любові всього свого життя.

Вона заnила та забула про існування своєї доньки. З того часу Олена переїхала до своєї бабусі, і ми не бачилися. Я закінчив школу, пішов до ар мії, повернувся і рвонув до Олени насамперед. Вона відчинила двері, посміхнулася і мої очі зупинилися на її округлому животі. – Хто це? – Запитав чоловічий голос з дому. – Сусіде, давно не бачилися. – Спізнився… – сказав я ледве чутно і пішов. Я переїхав до іншого міста, залишивши маму саму в рідному містечку.

Повернувся я через 8 років, коли мама захво ріла. – Дядю Темя, можете допомогти зібрати ліжечко для сестрички? Ми з мамою не впораємося, – сказав хлопчик з очима Олени. – Звісно, без проблем… а де твій тато? – Та пішов він, – знизав хлопчик плечима, – я тепер за старшого. То ви йдете чи ні? З того часу я почав дуже багато часу проводити з Льошею, а коли Олена лягла на збереження, я забрав хлопчика до себе. З того часу я більше не уявляв своє життя без Льоші та Олени, а маленькій Лілії я дав своє прізвище.