Пам’ятаю, мені було 10 і мама купила мені шкіряні черевики. Це була радісна подія та довгоочікувана, бо ми були не надто забезпечені, як правило одне взуття я зношував до дірок. А тут Новий рік мені зробили такий крутий подарунок! Я був такий радий, що два дні не розлучався із заповітною коробкою, перед сном ставив поруч із ліжком. На початку лютого настав час готуватися до школи, я вже уявляв, як одягну свої черевики, ходитиму зі зручністю, а ще почуватимуся красивим. І ось настав заповітний день, батьки провели мене до зупинки, а самі поїхали на роботу.
Я сів у автобус, примостився в кутку, місця було небагато. Поруч зі мною стояла бабуся з незадоволеним обличчям та палицею. Коли на повороті автобус хитнувся, бабуся втратила рівновагу і наступила мені на ногу, тим самим забруднивши черевик. -Гей, акуратніше! – скрикнув я. Жінка зло на мене подивився і спеціально наступила ще двічі, забруднивши мені нове взуття. Я мало не nлакав, було дуже прикро. На очі навернулися сльо зи, я шмигнув.
А бабуся зло посміхнулася: -Ось сопляк, через якесь взуття nлаче! У житті багато речей важливіше є! Чоловіка, що стояв поруч і прислухався до нашого діалогу, несподівано опустився навпочіпки і дістав із кишені хустку: -Вона права, у житті є речі важливіші. Наприклад, цей урок. Пам’ятай, що в житті завжди будуть люди, скривджені життям, які намагатимуться всіляко зіпсувати і тобі його. Він витер мої черевики. -Але будуть і добрі. Намагайся бути схожим на других. Він мені підморгнув, а жінка зло стиснула зуби. Я давно виріс, але чомусь цей епізод добре надрукувався в пам’яті.
