Був звичайний ранок понеділка. На одній із зупинок до трамваю зайшла молода мама з маленькою дівчинкою. Усі сидячі місця були зайняті, тому жінка прилаштувалася в кутку, приготувавшись до того, що весь шлях доведеться стояти. Але один молодик поступився їй місцем. Вона взяла дитину на руки, сіла на місце, що звільнилося, подякувавши хлопцю. На наступну зупинку до трамвая увійшов чоловік років 50. Він виглядав дуже погано.
Обличчя було блідим, під очима були великі синці, одяг був старий, було видно, що він не змінював його кілька днів. Від чоловіка дуже погано пахло, деякі пасажири відсунули подалі, інші демонстративно закрили свої носи. Чоловік влаштувався поруч із жінкою з дитиною, намагаючись у їхній бік не дивитися. Тут маленька дівчинка запитує: – Що сталося з цим дядьком? Мама спробувала пояснити дівчинці, що непристойно таке запитувати, коли людина поряд.
– Ну мамо, у нас від собачки теж так поrано пахло, потім її не стало, а у неї залишилися щенята, я переживаю, що дядька теж скоро не стане, – пояснила дівчинка. Тут чоловік ніби прокинувся і в голос прошепотів: – Цуценята… Точно! У мене є онуки! На наступній зупинці чоловік поспішив піти з трамвая, багато пасажирів подивилися співчутливо йому в слід. Кілька тижнів тому у нього не стало єдиної дочки, він різко згадав, що йому є , заради кого жити, адже в нього онуки, які потрапили до дитя чого будинку.
