Мені тридцять сім років. Заміжня ще не була, дітей не наро джувала. Успадкувала від бабусі двокімнатну квартиру. Дуже любила і люблю поратися з малечею. Це й послужило тому, що обрала професію виховательки у дитсадку. За роки роботи всякого надивилася. Бачила дітей із неблагополучних сімей, які самі приходили до дитсадка, щоб поїсти. Слава Богу таких було два-три за роки моєї роботи… Але історія Катеньки вразила навіть мене, бачившая види виховательку. Півроку тому до моєї групи привели новеньку. Красуня п’яти років, вихована та добра.
Скарб, а не дитина. До цього віку її доглядала бабуся. Коли її не стало, батьки вирішили віддати дитину до дитсадка. Спочатку дівчинка нікого до себе не підпускала. Але мені вдалося завоювати її довіру. Ми стали подругами, і вона називає мене Ганною. Сім’я у неї повна. І тато, і мама у неї були. Але з дитиною поратися не хотіли. Дівчинка не бачила від них ні ласки, ні турбот. Вони відправляли Катеньку до дитсадка, щоб та не заважала їм розважатися. Декілька разів, ударяючись у гулянки, навіть забували приходити за нею.
Вперше, коли ні тато, ні мама за нею не прийшли, Катенька сиділа така нещасна, що в мене мимоволі потекли сльо зи. Тоді я забрала її до себе додому. Намагалася додзвонитись до її батьків, але ні батько, ні мати не відповідали на дзвінки. Вони просто вимкнули телефони. Потім такі випадки повторювалися. Кілька разів вони зникали на кілька днів. На мої докори вони відповідали, що їм не потрібна дочка. Від неї лише проблеми. Зараз я готую документи, щоби взяти Катеньку на виховання. Не знаю, чи дозволять взяти мені дівчинку до себе, але я хочу лише зробити дівчинку щасливою.
