Мені тридцять років. Я самотня, цілком самодостатня дівчина, тому виходити заміж “щоб було” мене зовсім не спокушає. Така позиція не виключає для мене сімейного життя. Але я чекаю на те саме, єдине і неповторне… І ось диво сталося. Я зустріла Антона. Розлу чений, живе із сином. Через місяць після знайомства ми почали зустрічатись. Кілька разів, коли я приходила до нього додому, його син, Микола, замикався у своїй кімнаті і не виходив звідти. Антон заспокоював мене: “Він соромиться тебе”. Я погоджувалася з ним, і мала намір якщо вже не замінити хлопчикові матір, то хоча б стати йому другом.
За три місяці ми з Антоном вирішили жити разом. Ігор сприйняв у багнети мій переїзд. Навіть вітатися не хотів. Усі мої спроби налагодити стосунки хлопчик відкидав. Дізнавшись, що він воліє з їжі, я почала готувати ці страви. Але й це ні на йоту не покращило наші стосунки. Одного разу, коли ми з Миколою були самі вдома, хлопчик жбурнув моє пальто на підлогу і заявив: – Твоїм речам не місце поряд із моїми! Я наkричала на нього, на що цей шмаркач прошипів: – Ти пожалкуєш про це! Як тільки Антон прийшов додому, Микола одразу ж сказав батькові: – Твоя дружина вліпила мені ляпас, тому що я побачив, як вона риється в твоїх кишенях у пошуках грошей!
Я витріщилася від такої зухвалої бре хні, Антон спочатку теж був вражений словами сина. Потім, отямившись, сказав мені: – Я довіряю своєму синові! Ми помилилися вирішивши жити разом! Я не змогла переконати його, що син бреше. Довелося зібрати речі та йти до батьків. Свою квартиру я здала мешканцям. Два тижні я намагалася відійти від потрясіння. За місяць мені зателефонував Микола. – Папа почав пити. Я признався йому, що тоді збрехав. Він мене вигнав із дому, і сказав, щоб я без тебе не повертався. Прошу, благаю пробачити мені і повернутися до тата. Думаю, погоджуватися, але все ж таки колишніх відносин вже не буде. Щось у мені зламалося…
