Марина виростила дочку одна. Підняла, сплатила навчання, видала заміж, дочекалася внучку, допомагала дочці з дитиною. Але одного разу дочка сказала: “Мам, ти на якийсь час перестань до нас приходити. Так треба…” З’ясувалося, що свекри дочки, люди заможні, самі хотіли спілкуватися з онуком. А бачити в домі сина сваттю, просту провідницю, їм не хотілося. Рилом не вийшла. Марина засму тилася, але на дочку не обра зилася, всім сер цем хотіла їй добра. І якщо для щастя дочки необхідно, щоб вона не плуталася під ногами, то мати відійде убік. Єдине, що змінилося у поведінці Марини, це те, що вона стала більше уваги приділяти своєму зовнішньому вигляду.
Принарядилася, стала ретельніше наносити макіяж. А потім, в одному з рейсів, познайомилась із Гансом. А через півтора місяці той запропонував їй вийти заміж та перевіз жити до Німеччини. А ще за два місяці їй зателефонувала дочка. З проханням прийти до них, посидіти з онуком. Як виявилося, няня звільнилася, чоловік гуляє як кіт, сам собою, а свекри взагалі дуже поrано себе показали. Почали дорікати її майном, мовляв, взяли до хати голу і босу. Марина чесно сказала, що не те, що прийти, навіть не може приїхати. Бо тепер вона живе у Німеччині. Але обіцяла, що колись приїде відвідати їх.
– А може, ви з онуком приїдете до мене? – Запитала Марина. – Я буду рада вас бачити. І ніколи не прожену. Дочка поки що поїхати до матері не може. Вона загрузла в судових процесах з колишнім чоловіком та його батьками. Триватиме це довго. Ті вчепилися у своє майно. Нічого не хочуть віддавати колишній невістці та онукові. Марина надсилає їй фотографії видів зі свого вікна, свого будинку та свої. Дочка дивується та радіє за матір. Марина помолодшала і виглядає чудово. Колишня свекруха, поряд з мамою, облізла стара.
