Марії здавалося, що вона потрапила до якогось замкнутого кола. Щодня одне й те саме: прокинутися, приготувати сніданки, одягнути онуків до школи, потім на роботу, в обід забрати дітей – і знову на роботу. Увечері теж нічого особливого: після роботи піти в магазин, купити продуктів, приготувати вечерю, допомогти дітям з будинком, укласти їх спати, помити посуд – і лягти самій. Але одного разу вона прокинулася рано-вранці, приготувала всім сніданок – і вийшла з дому, але не на роботу. І це сталося вперше за 27 років…
Марія пішла до парку. Надворі було холодно, але сонячно і дуже красиво. Так і гуляла доти, доки не подзвонив чоловік, а потім і син. Всі питали, чому діти голодні, і чому вони ще не в школі. Потім зателефонували з роботи. Але Марію більше не цікавили ці дзвінки. Жінка присіла на лаву і стала насолоджуватися пізно восени. Якоїсь миті до неї підійшов Василь – з букетом квітів. ”Троянди? Мої улюблені”. -Марія, рідна, сьогодні ми йдемо до ресторану. Захотілося побалувати тебе трохи.
Жінка взяла букет, чоловіка під руку, і вони пішли через парк. Марія ще ніколи не була такою щасливою. Після ресторану вони пішли в кіно, потім знову на прогулянку, і до 12-ї ночі гуляли містом. Марія дивувалася: адже всього цього не було б, якби вона не наплювала на всіх і не вирішила пожити хоча б день для себе. Зараз їй 51 рік, і вона улюблена, її цінують. Та й вона з радістю збирає онуків до школи, адже чудово знає, що вечір вони з чоловіком знову кудись підуть…
