Після чотирьох років сімейного життя Артур до чор тиків набрид Ганні. Нічого вдома не робить, валяється на дивані, лише претензії висуває. Гаразд би заробляв пристойно, так ні. Три місяці пропрацює, потім звільняється та “шукає себе”. Пару місяців посидить на шиї дружини, потім знову влаштується в якусь шарашкіну контору, заробляти копійки. Чого тільки не робила Ганна, і розлу ченням погрожувала, і від тіла відлучала, і їсти не готувала… Але щоразу чоловік знаходив спосіб повернути її прихильність. Але за цей час Ганна жодного разу не скаржилася на чоловіка. Нікому. Не виносила сміття з хати…
Тома, стильна, розфуфирена особа, і одночасно колега Ганни, “поклала око” на Артура. А що? Усі жінки у їхньому відділі скаржаться на чоловіків, лише Ганна посміхається. “У нас все нормально”, каже вона. Та й Артур стрункий, і обличчям пригож. Тому, під час чергової корпоративної вечірки, Тома виручила момент і затягла Артура в підсобку. Потім ще два тижні вони зустрічалися потай на квартирі дівчини. І коли Тома зрозуміла, що Артур “заковтнув” гачок, поставила ультиматум тому: або я, або вона. Так Артур став чоловіком Томи… Ганна після розлу чення на деякий час перестала спілкуватися з Томою. “Тримала обличчя”. А потім потихеньку почала спілкуватися.
– Як там “мій” живе? Він тобі ще не набрид? – з усмішкою питала вона у Томи. Ну не могла ж новоспечена дружина відповісти: “Ще як набрид!”. Тому лише спохмурніла у відповідь. Її чоловік, якого вона уявляла принцем, виявився нахлібником. Тільки й вимагає, щоб дружина зварила йому каву, і сорочки випрала. А варто Томі підвищити голос, як чоловік відшиває її. – Сама ж вимагала, щоб я одружився з тобою! – нагадує він їй… – Ти ще його любиш? – Запитала Тома у Ганни. – Я? – стрепенулась Ганна. – Він мені за чотири роки набрид гірше за гірку редьку! Тож я вдячна тобі, що звільнила мене від нього… “Треба знайти йому kоханку!”, – думала Тома, повертаючись додому.
