Сьогодні мала відбутися зустріч сім’ї Микитенко з нареченим старшої дочки. – Мамо, тату, познайомтеся! Ось мій Микола, – сказала дочка. Батьки очікували побачити молодого чоловіка, ну нехай років на п’ять старших за їхню Ліду. А увійшов чоловік, навіть старший за батька Ліди. Мама аж рота розкрила від подиву, батько закряхтів, а молодша сестра захихотіла. – Дуже приємно познайомитись, Миколо. Проходьте до столу. А як Вас по батькові? – мама натягла посмішку і почала зображати гостинну господиню. – Можна просто Микола, – кивнув гість і пройшов слідом за майбутньою тещею. І ось сімейство розсілося за стіл.
– Миколо, а Ви що ж, одружені не були? – заговорила мама. – Був. Розлу чилися минулого року. – Як же так? – Втомилися один від одного. – Чуєш, мамо, а може нам теж розлу читися? Втомилися ми один від одного. У Ліди багато однокурсниць, підберу собі якусь, — хитро сказав батько. Дружина штовхнула його під столом і помахала пальцем. – А дітки у вас, Миколо, є? – продовжила мати. – Двоє. – Чи не важко дружині однієї з ними справлятися? – Вони вже дорослі. Синові тридцять, а дочці двадцять сім. – Чуєш, Лідо, а дітки будуть старші за тебе. Іде такий тридцятирічний хлопчик і кричить тобі, двадцяти дворічній, “Гей, мамо!” – Знову вставив своє слово батько. Ліда почервоніла, мама знову штовхнула батька, а сестричка захихотіла.
– Миколо, Ви пригощайтеся, пригощайтеся! Тут ось салати, курочка. Вам який шматочок покласти? – Якщо можна, біле м’ясо, мені червоне не можна. – А що таке? Хво рієте? Микола почервонів: – Так, вже є трохи. – А, зрозуміло. Ну ти ось, ста ру дружину спровадив. А чи сил хоч на молоду вистачить? – продовжив батько. – Папа! – Я, мабуть, піду. Ліда, не проводжай, – не витримав такого прийому Микола. І він спішно покинув гостинний будинок. – Папа! Ну як ти міг! – nлакала на колінах у матері Ліда. – Не nлач, дочко! Ти мені ще потім дякую скажеш! Де це бачено, щоб зять на десять років старший за тестя був! Батько засунув руки в кишені і співаючи пішов до себе в кімнату.
