У батьків були дві дочки: старша, Ніна, та молодша, Тома. Ніна завжди допомагала матері по господарству, у школі була відмінницею, регулярно удостоювалася похвали від батьків. Мама нерідко казала: – Чоловік у тебе, Ніно, буде щасливий із такою дружиною. А тобі Томочка, сестра має бути прикладом. А то чоловік тебе прожене! Але в житті у сестричок все склалося навпаки. У Томи чоловік, який любить і допомагає їй у всьому. А в Ніни завжди незадоволений чоловік. Невдоволений тим, що та не встигла прибратися, невдоволений несмачними вечерями, невдоволений тим, що дружина почала потихеньку набирати вагу…
Своє невдоволення чоловік висловлював тим, що не їв приготовлені Ніною страви. Обмежувався бутербродами. Або просто переставав розмовляти з нею. Чому, чому. Нічого не говорив . Просто ігнорував дружину та все. У такі дні Ніна не знаходила спокою, щоразу прокручуючи події попередніх днів, намагаючись знайти причину невдоволення чоловіка. А дні через чотири раптом “прощав” її, і спілкувався, як ні в чому не бувало. Навіть спати не могла… Того дня Артур, розігравши чергову сварку, голосно грюкнувши дверима, пішов із квартири. Чому “розіграв”? Та тому що вся його незадоволеність була лише ширмою для відвідування kоханки.
Як кажуть: найкращий спосіб оборони – це напад. Ось Артур і розігрував вистави, щоб Ніна відчувала себе ви нною і не лізла до нього з питаннями. А сам бігав до Галини. Повернувся наступного дня, ввечері. – Навіть не спитаєш, де я був? – Де ти був, Артуре? – Правильно мені мама казала, що ти мені не пара! – То мені що, піти? – Так буде краще… Через півроку. – Галю, невже так важко було прибрати квартиру до мого приходу? – Артурчик, але ж я теж працюю! Не встигла я зі збиранням! – А ось Ніна все встигала. І забиратися, і готувати! Набагато смачніше, між іншим, ніж ти. Даремно я її поміняв на тебе. Хазяйка ти ніяка…
