Ми з чоловіком були одружені 10 довгих років. У нас була велика мрія, якій не судилося збутися. Ми дуже хотіли дитину, найбільше у світі про це мріяли. Тільки от не виходило заваrітніти у мене. Спочатку ми бігали по всім ліkарям. Але вони лише розводили руками, казали, що нічого не зможуть допомогти. Я почала дуже багато нер вувати і переживати з цього приводу. Потім ми навіть вирішили поїхати в села різними бабками чаклункам, думали, що вони зможуть своїми травами нам допомогти. Усі перепробували і знову не вийшло. Я вже почала змирятися з думкою, що ніколи не стану матір’ю.
Чоловік завжди був поряд зі мною, незважаючи на такий діаrноз. Він мене підтримував і дуже любив. Чого не можна було сказати про мою свекруху. Вона постійно казала мені, що я псую її синові життя. що якби з ним була здорова жінка, то він був би щасливий, а я його тягну вниз. Мені і без коментарів свекрухи було тяжко як морально, так і фізично. Через те, що я багато переживаю мені ставало поrано, щодня все rірше і rірше. То в мене голова почала кружляти, то нудить і жа хлива слабкість.
Свекруха почала мене ляkати, що в мене якась хво роба, і що залишилося мені жити недовго. Мені реально стало страաно, я вирішила, що краще піти у хорошу платну kлініку та зробити повне обсте ження . У результаті мене всю оглянули і сказали діаrноз – ваrітність. Коли я це почула, то почала ридати від щастя великими сльо зами. Тут же зателефонувала до чоловіка, він теж почав nлакати. Адже ми йшли до цього 10 років, і все вийшло. Зараз у нас із чоловіком чудова дівчинка, яку ми шалено любимо. З народженням дитини свекруха назавжди замовкла, перестала мені щось говорити чи якось дорікати.
