Я думала, що таке буває лише у кіно. Виявляється, що в житті повно безсоромних людей. Мені 27 років, мама мене практично з народження виховувала одна. Піднімала на ноги теж без сторонньої допомоги . Із татом вони познайомилися на сільській дискотеці. Він гарно доглядав маму, був ввічливою і дуже приємною людиною. Якимось чином йому вдалося причарувати навіть мою бабусю, маму мами – вона повірила, що Іван буде чудовим чоловіком для її дочки. Власне, за словами матері, тато у перші роки їхнього спільного життя був ідеальним чоловіком. У непростий час (90-ті) він знаходив можливість дивувати маму дорогими подарунками та балувати подорожами на морі. Через 3 роки після весілля мама дізналася, що чекає на дитину. Вона – колишня спортсменка, тому заваrітніти їй було важче. Мама дуже чекала на мене, тому з жіночої консультації одразу побігла додому, щоб порадувати батька.
Він не був у особливому захваті від того, що стане татом, але розумів, що рано чи пізно доля батька його наздожене. З того часу він змінився. Мама розповідала, що він почав грубо з нею поводитися, перестав дивувати презентами, про поїздки взагалі забули. Я народилася недоношеною та примхливою дівчинкою, а тато не міг винести плач дитини. Він постійно збігав з дому і бувало так, що ночував десь у друзів. На той момент у мами вже не було батьків, тому їй довелося викручуватися зі мною. За місяць, до мого першого дня народження, тато пішов назавжди, залишивши мамі записку. Сказати, що нам було важко, я краще промовчу. Мама орала, як проклята, щоб прогодувати мене та себе. У 18 років я сама його розшукала, щоб зустрітися і дізнатися про його версію минулих подій. Однак він відмовився, посилаючись на те, що живе закордоном. Місяць тому мені зателефонував чоловік із незнайомого номера і представився батьковим приятелем.
Він сказав, що батько живе зараз у нього, бо є бомжем. За подробицями він попросив звернутися безпосередньо до тата, надавши його номер. З татом я домовилася про зустріч, де дізналася подробиці його життя. Після розлучення з мамою він довгий час жив один. Потім познайомився із жінкою, яка планувала переїзд до Ізраїлю зі своїми дітьми. Так вийшло, що вони разом почали жити там: тато влаштувався працювати на російський завод інженером-технологом і отримував непогану платню. Вона підробляла у місцевій пекарні, але основну частину часу проводила вдома. Спільними дітьми тато та його нова дружина не придбали, зате змогли придбати просторий будинок на березі моря. Батько не мав ізраїльського громадянства, тому вони вирішили записати нерухомість на дружину. Він їй довіряв як собі. Але рік тому вони сильно посварилися, і батькова дружина вигнала його з дому без копійки в кишені.
Папа зрозумів, що не може більше продовжувати таке вбоге життя і повернувся на батьківщину. На квиток йому позичили гроші друзі з минулої роботи. Він їм винен досі. На батьківщині у нього практично нікого немає – троє друзів, двоє з яких відмовили в підтримці. Один дав притулок на три місяці, але термін добігає кінця. Загалом, татові ніде жити і нема на що існувати. На наших заводах платять копійки, а йти в охорону чи різноробом він не хоче. Папа просить допомогти йому – дати гроші на перший час. Чисто по-людськи, мені шкода батька. Але свого часу він вчинив підло до мене і моєї мами. Тата не хвилювало, на що існуватимемо ми з мамою – він думав тільки про себе. То чому зараз я повинна відчинити для нього свої душу та гаманець?! Звичайно ж, я не дам йому жодної копійки. З принципу! Нехай сам вибирається з того болота, куди сам і забрів: мені з ним точно не по дорозі.
