– Люба, а в чому я піду на весілля? – Запитав Стас у дружини Вікторії. – Стасю, сядь, вислухай мене, – сказала дружина. – Справа в тому, що ти не запрошений на весілля. – Тобто?! Як це не запрошено? – Галочка не хоче бачити тебе там. Ну як ти там виглядатимеш. Навколо всі інтелігентні люди, батько, найкращий учитель року, і ти, простий автослюсар. З чорними від олії руками… Десять років тому Стас одружився з Вікторією, яку полюбив усією душею. І не подивився, що в тієї доньки підліток. Любив і дбав про обох. Навіть удочерити хотів Галинку, але та чинила опір: – Тато розлу чився з мамою, а не зі мною! – сказала вона. Чи не обра зився Стас, а навіть поважав дівчинку.
Годував, напував, одягав. Сплатив навчання в університеті. Попросив постійного клієнта взяти Галину до себе на роботу після того, як та закінчила університет. Там вона й познайомилася зі своїм нареченим. – Ось такі справи, мужики, – гірко зітхаючи, сказав Стас колегам, розповівши про ранкову розмову з дружиною. – Так ти весілля оплачуєш. От і відмов платити. Нехай її тато платить, коли його запрошують у гості. – І ось що, Миколайовичу, – сказав молодий працівник Сергій. – Ти, коли своїм жінкам про відмову від оплати говоритимеш, ти запиши розмову на телефон. Мало що там вони наговорять. Стане в нагоді…
– Значить так, пані, – почав говорити Стас, коли ввечері перестали вечеряти. – Якщо я не запрошений на весілля, то й платити за нього не буду. Нехай її тато оплачує свято. А я свою вже оплатив. І подяки не дочекався. – Якщо ти не заплатиш своєї долі, я заявлю в nоліцію, що ти приставав до мене! – вигукнула Галина. – Але ж це бре хня? – обурився Стас. – Ну і що, що бре хня! Мама виступить свідком, і тебе посадять! – Ти що скажеш, Вікторіє? – Краще тобі тихо-мирно заплатити, любий! – Значить так. Зараз же зібралися, і щоб за півгодини вашого духу не було в моїй квартирі. А свідки й маю, — сказав Стас і дав їм прослухати запис на телефоні…
